За календарем ще рання весна, та вже зовсім скоро почнеться нова навігація. Над Дніпром знову розквітнуть каштани, бузок та акація, і пориви гарячого вітру, що зриватимуться то з київських гір, то з-за Труханова острова, раз-у-раз огортатимуть медовим ароматом вітрильники регати в День Києва. І вони, підхоплені духмяною повітряною течією, йтимуть назустріч іскристим водограям весняної повені...

Вперше ж яхтсмени столиці вийшли на День Києва в акваторію київського вітрильного стадіону 1995 року, влаштувавши перегони “Княжа регата або 24 години Києва”. Ми вдячні за це вітрильне свято яхтсменам-ентузіастам з крейсерського яхт-клубу – Михайлу Іллєнку, Юрію Бондарю, Анатолію Чорному, Василю Кирієнку, Віктору Скавронському, Леоніду Горшкову, Миколі Кузьменку і Юрію Ільченку. Дивлячись одного чудового зимового дня на ще нескреслу дніпровську кригу, вони, звичайно, дуже бажали, щоб цей несподіваний задум знайшов підтримку і у яхтсменів, і у міста. Так воно і сталося – ідею Михайла Іллєнка підтримали і всі крейсерники, і міське Управління по фізичній культурі та спорту.

Рік за роком регата “набирала оберти”, привертаючи увагу все більшої кількості глядачів, і всі поступово звикали саме до такого нетрадиційного і незвичайного образу святкуючого міста. Користь же для глядачів та учасників регати передбачалась обопільною – вітрильники на Дніпрі, підкреслюючи своєрідність і принадливу красу міста, допомагали повернути затишний стиль життя столиці, який так добре пам’ятає старше покоління киян, і одночасно – знаходили для себе необхідну спонсорську підтримку. І хоча такі цілодобові перегони, звичайно, дещо втомлювали і змушували нервувати, особливо під час проходження Паркового мосту, у цілому всі лишались при думці, що кращого тренування на початку сезону годі й чекати. А що вже казати про можливість спілкування яхтсменів з різних клубів Києва та області після піврічної перерви!

Та через кілька років в силу певних обставин Київський Фонд яхтсменів, який започаткував цю традицію, вже не брав подальшої участі в організації регати, її проведенням з 1999 року стала займатись міська федерація вітрильного спорту. І тут доречно буде нагадати, що перегони “24 години Києва” мають досить давню передісторію: наприкінці 40-х і початку 50-х у всіх містах Радянського Союзу, які культивували вітрильний спорт, проводились Всесоюзні заочні вітрильні перегони, у яких, звичайно, брали участь і кияни. Положення цих перегонів передбачало визначення максимальної відстані, пройденої екіпажем на певній для кожного міста дистанції за 24 години.

У 1950 році заочні Всесоюзні змагання виграв студент київського річкового технікуму Шура Селіванов, який на швертботі Р-30 “Прибой” подолав за добу змагань на кільцевій дистанції Київ-Межигір”я-Київ 105 миль. Закінчили ж перегони, як пригадував Олександр Васильович, тільки сім з 21 учасника, в їх числі другою прийшла Надія Христянівська на Р-30 “Победа”, третім фінішував Микола Софійчук на М-20 “Чайка”. Славні і знайомі всім яхтсменам старшого і середнього покоління імена!

Коли ж тепер порівняти ці три змагання - цілодобові заочні Всесоюзні, “24 години Києва” і сучасну регату “День Києва”, то варто сказати, що загальне враження учасників і глядачів від останньої визначається однією фразою: “Малувато буде!”. А малувато буде тому, що - тільки-но стартували, тільки-но, пройшовши перше коло, розібрались з позиціями на дистанції і “хто є хто” серед суперників по групі, як вже все - через якихось 2,5 години вже й фініш! І навіть якщо достатній вітер дозволяє перебувати на дистанції ще хоча б кілька годин, і самим учасникам жаль покидати цікаву дистанцію – це вже поза регламентом вітрильницької інструкції та “Положення про перегони”.

А на Хрещатику якраз у цей самий час закінчується теж традиційно-щорічний легкоатлетичний “Пробіг під каштанами”, та й з Андріївського узвозу спускаються на дніпровську набережну, поближче до живильної води, потенційні глядачі вітрильної регати – і що ж вони там бачать? А бачать вони вже спустілий Дніпро. І цілком логічно відчувають внутрішнє невдоволення, бо в дні свят воліли б побачити якомога більше різноманітних подій. Тобто сама первинна ідея ініціаторів регати “День Києва” – створити для киян і гостей міста довготривале свято, – поступово перетворилась на птаха з обрізаними крильми... Але регаті обов’язково треба надати більшої життєздатності – навіщо ж така чудова традиція має перериватись замість того, щоб розвиватись?

Міркування по “оптимізації” вітрильної регати “День Києва” можна було почути від її учасників одразу ж після закінчення останніх перегонів: з них перше – повернути їх 24-годинний регламент; потім - бажано відзначати і ті екіпажі яхт, які першими у своїй заліковій групі завершили максимальну кількість повних кіл дистанції за визначений час; доручити комусь із тренерського складу коментувати перебіг регати “у прямому ефірі” через гучномовець наданої Головним управлінням по фізичній культурі і спорту КМДА радіофікованої машини; надавати у яхт-клуби “Положення про перегони” не за день до старту, а принаймі за два тижні; узгодити якщо не безоплатне, то хоча б пільгове проходження шлюзів Київської ГЕС для екіпажів з “Водника”, “Енергетика” і м.Славутича. І, що не менш важливо - акцентувати загальну увагу на доброчинній стороні цих змагань, влаштовуючи, наприклад, благодійні виставки будь-яких художніх робіт яхтсменів-учасників та ветеранів, ретроспективну фотовиставку за весь термін з часу запровадження цієї регати, тощо.

Нагадаю, що київські регати нинішньої навігації проходитимуть під знаком 115-річчя заснування першого яхт-клубу на Трухановому острові, ініціаторами створення і членами якого, в різні роки існування, були відомі київські вчені і громадські діячі, військові і градоначальники, представники купецької гільдії і фахіфці різних напрямів діяльності. Показово, що фундатори київського яхт-клубу і більшість його членів належали до кола відомих київських благодійників, що можна було встановити, порівнюючи списки дійсних членів першого київського яхт-клубу і покажчик імен з монографії В.Ковалинського “Меценати Києва”. Вони вважали безкорисливу доброчинну діяльність, і в своєму яхт-клубі, звичайно, також, своїм святим обов’язком, і ніколи не задавались недоречним питанням “А що я з цього буду мати?”. Показовим є і той факт, що в клубі принципово заборонявся тоталізатор, який вважався несумісним з напрямом діяльності цього закладу.

Повертаючись у сьогоднішній час, висловлюю щиру подяку керівникам установ, які на протязі останніх років допомагали у проведенні вітрильної регати “День Києва” - ЗАТ “Концерн “Надра”, підрозділу компанії мобільного зв’язку “SV-com”, яхт-клубу ІЕлЗ ім.Є.Патона, фірмі по виробництву оздоровчо-лікувальної косметики “Київ-Біоланта” - і висловлюю сподівання, що вони й надалі з гідністю продовжуватимуть славну традицію київських благодійників.

Тож, з надією побачити у День Києва більш широке представництво яхтсменів-киян і гостей з інших міст, запрошую висловлювати свої пропозиції стосовно святкування 115-річниці київського вітрильного спорту, звертаючись на index.php?pirs=newforum&st=newforum&forum=1">“Форум” веб-сторінки сайту яхт-клубу “Стугна”.

З найкращими побажаннями, mailto:kievsails@privat-online.net">Любов Котляр.

P.S. Важаю доцільним нагадати, що сучасне розуміння терміну “благодійництво” включає дві специфічні форми: меценатство - добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб щодо матеріальної, фінансової та іншої підтримки набувачів благодійної допомоги; спонсорство – добровільна безприбуткова участь фізичних та юридичних осіб щодо матеріальної підтримки благодійної діяльності з метою популяризації виключно свого імені (назви) чи торгової марки.

15.03.2002