"Походи під вітрилами", В.В.Хохлачов.
Частина друга.

КУРС - НОРД-ОСТ.
ПІВНІЧНА ОДІССЕЯ.

Тепер, коли майже всі моря і водосховища, великі річки й озера Європейської частини країни було пройдено, Янцелевич задумав свою багаторічну "північну одіссею", метою якої було перетнути півострів Канін і дістатися до Таймиру. Анатолій Савелійович розробив дев'ять варіантів подолання сухопутного шляху до Норільська, що свідчить про велику старанність, з якою готувалося плавання. На той час учасники походів значно підвищили свою спортивну майстерність: О.А.Кашу було присвоєно перший спортивний розряд, В.Є.Сметанкіну - звання кандидата в майстри, А.С.Янцелевичу - почесного майстра спорту СРСР.
Перед відплиттям було опрацьовано тисячі сторінок публікацій і документів (у цьому суттєву допомогу подав Арктичний та Антарктичний науково-дослідний інститут), перечитано багатотомну "Історію відкриття й освоєння Північного морського шляху", праці відомого ученого М.І.Бєлова, вивчено шляхи російських поморів на Схід.
Ранньою весною 1968 року "Пiнгвiн" почав готуватися до походу. Тонкий сосновий корпус було покрито склотканиною: днище - в чотири шари, борти - в три, палуба з рубкою - в два. На швертовий колодязь нанесли кілька шарів склопластика. Поставили новий мотор "Л-6" з відкидною колонкою. Корпус зміцнили додатковими шпангоутами і стрингерами.
16 липня план походу на Норільськ, присвяченого 100-річчю від дня народження В.І.Леніна, було затверджено президією Центральної ради ДСТ "Водник". Закінчивши ремонт і складну підготовку до походу, Янцелевич наприкінці літа взяв курс на Архангельськ. Від Москви до Бєломорська, в період осінніх штормів, пливли втрьох, а потім, коли в москвича Новикова закінчилася його коротка відпустка, - вдвох з полярним льотчиком, відмінним механіком Олексієм Аркадійовичем Кашем. О.А.Каш - бувалий моряк, знав Арктику і Антарктику, як і Янцелевич, пройшов дорогами війни.
Із Бєломорська їх не випускали (наближалася осінь), і мореплавці залишили порт без дозволу. Першу половину зими "Пiнгвiн" провів в Архангельську, другу - на борту теплохода "Димитрово". А влітку Янцелевич з Новиковим і Кашем продовжили плавання, повернувши на північний схід.
Льодова обстановка в Арктиці у 1969 році була дуже складною. У Північному управлінні гідрометеослужби сказали, що за останні 200 років не було жодного такого холодного літа, як це. Шквальні вітри несли до берегів великі льодові брили. Служба Мурманського пароплавства рекомендувала відкласти похід на рік. За даними авіарозвідки, навіть великі судна не могли пройти від півострова Канін до Діксона. Янцелевичу говорили: "Якщо ви досягнете Норільська в цьому році, то вважайте, що сталося чудо". Оскільки твердої впевненості не було, з Архангельська вийшли тихо, навіть непомітно, о 4 год 20 хв.
По Білому морю йшли вздовж Зимового берега, а від острова Моржовець - навпростець, під парусами, до Каніна, на селище в гирлі річки Чижі, а далі по численних прокопах - старих каналах, які з'єднували порослі травою і кущами коліна річок. Без ускладнень пройшли кілька озер. На річці, де рівень води був дуже низьким, пробиралися вузькими рівчаками - висками, часто розкопуючи їх лопатами. Повторивши, таким чином, волок древніх мореходів, подолали водорозділ і потрапили в глибоку річку Чьошу, яка несла свої води в Баренцове море. Перехитривши сувору природу, "Пiнгвiн" пішов далі через Чьоську губу.
По дорозі довго і пристрасно обговорювали свою удачу, Чому забуто древній шлях? Адже за допомогою сучасної техніки можна прорити канал для дрібних суден типу "ріка - море". Наскільки скоротиться відстань від Архангельська до протоки Югорський Шар!
У східній частині горизонту з'явилося "льодове небо" - вся губа була вкрита товстим льодом, і тільки вузька полоса чистої води тягнулася вздовж східного півострівного узбережжя.
Стоянка біля маяка мису Мікулкін була тривалою і неспокійною. Дев'ять днів стояла холодна вітряна погода. На схід від мису завмерли біля кромки льоду теплоходи "Соломбала" і "Пинега", нові лісовози, які чекали криголама. "Пiнгвiн" весь час зривався з якоря. Підійшов криголам "Прончищев", але з десятибальним наскрізним льодом не зміг нічого вдіяти і зупинився. На "Пiнгвiне" зламався вертикальний вал відкидної колонки. Лід нагромаджувався на березі, утворюючи гряди і бар'єри торосів. Чистої води не було. Якби подув південний вітер, то швертбот опинився б у вигіднішому становищі, ніж великі судна, утворилося б розводдя, достатнє для яхти. Але цього разу "Пiнгвiну" не поталанило.
Що ж робити? Подолати льодову перешкоду, видно, так і не вдасться. Чекати ще дев'ять днів?
А з теплохода "Исакогорка", що проходив мимо, уже запрошували піднятися до них на борт для плавання у важких льодах. Робити нічого - підпливли, "здалися". Тільки Янцелевич і Каш. А Новиков, у якого знову (цього разу досить доречно) закінчилася відпустка, не розділив гіркоти цієї поразки. Він повернувся додому. Йдучи за криголамом "Капитан Воронин", добровільні "полонені" пропливли Карські Ворота. Біля острова Бєлого подякували екіпажу і спустилися на чисту воду. Спочатку пливли з мотором до бухти Слободської, потім - під усіма парусами - до мису Бражникова. В полудень 24 серпня, розвинувши велику швидкість у фордевінд і бакштаг, "Пiнгвiн" увійшов у гавань арктичного морського порту Діксон, здивувавши своєю появою жителів селища.
Екіпаж відвідав могили полярних дослідників Бегичева і Тессема. Побував Янцелевич і на могилі свого колишнього колеги, комсомольця Саші Юдіна, старшого машиніста пароплава "Покровский", який трагічно загинув під час розвантаження матеріалів для будівництва цього, нині знаменитого, селища і порту.
"... Вітер норд-норд-ост 2-4 бали з посиленням до 6-7 балів на наступні 2-3 дні. Туман хвилями". Так говорилося в черговому метеозведенні. Коли "Пiнгвiн" вийшов у протоку Превен, навіть при 5-бальному вітрі туман не розвіювався, видимість була 1-3 кабельтових. Довелося зупинитися на спокійній воді біля маяка Полиня. Потім йшли, маневруючи між крижинами та уламками айсбергів. Усі видимі предмети, трохи підняті рефракцією, ніби витали в повітрі, створюючи химерні картини.
Коли ввійшли в дельту Пясіни, неодноразово потрапляли в рукава-тупики. Конфігурація берегів майже весь час не співпадала з картою. За одинадцять годин, блукаючи, пропливли всього 17 кілометрів. Із пошматованими парусами підійшли до Карських Воріт - вузької горловини підступної Пясіни, якою чотири століття тому ходили козаки і помори. Попереду були ревучі пороги.
Тент - як скляний, у каюті ледь продишеш: капіж починається. Ранками палуба обмерзала, шкоти - також.
Коли темніло, а також у ранкові тумани і в періоди тривалих снігопадів змушені були стояти. Вночі температура падала до мінус трьох, нагадуючи про серйозні застереження радиста Ф.К.Рибаченка, зроблені ще на Діксоні. Рибаченко, який плавав у 1967 році з Буторіним на знаменитій "Шелья", зізнався Янцелевичу, що якось хотів з приятелем пройти по цій таймирській річці на солідному катері до Норільська. Але замерз (на початку вересня Пясіна вкривалася льодом) і повернувсь додому. А "Пiнгвiн" пройшов - крізь сильний снігопад, без лоції, маючи лише "синьку" з карти-схеми тридцятих років. Пройшов, здивувавши одиноких мисливців - нганасан і долган, які жили в прибережних чумах. Найсильнішу течію подолали біля гирла річки, яка витікала із озера Пясіно, - протягом чотирьох годин натужно працювали обидва мотори і надувалися всі паруси, щоб пропливти всього півкілометра.
Вся навколишня тундра була вже білою, коли в річку Норільську ввійшла оранжева яхта з намальованим на борту пінгвіненям. З'явилася в селищі, біля причалу Норільського рибкомбінату, як привид, як міраж. Це й справді було чудо, про яке говорили бувалі мореходи перед стартом. Уже через кілька годин після фінішу, 11 вересня, місцева телестудія показувала мужній екіпаж. Яхтсменів гостинно зустріли в міськкомі партії і міськраді, де їм вручили почесні грамоти. Янцелевич і Каш залишили в Норільську прапор з пам'ятним написом. Й самого "Пiнгвiна". До наступного літа.
За 42 дні плавання від Архангельська до Норільська, повторивши шлях новгородських ушкуйників, "Пiнгвiн" подолав понад 3500 кілометрів. Про цей перехід було сказано чимало добрих слів. Преса високо оцінила плавання. Зокрема, газета "Труд" у кореспонденції "В льодах під парусами" писала: "Так закінчилася одна з найдивовижніших подорожей нашого століття. Два радянські спортсмени здійснили тривале й небезпечне плавання, яке за своєю складністю сміливо можна поставити в один ряд з кругосвітніми подорожами яхтсменів-одиночок". Після зустрічі екіпажу з членами Клубу капітанів у Москві кореспондент газети "Водный транспорт" Б.Полтавський писав: "Я захоплювався Туром Хейердалом, відважним капітаном "Кон-Тікі" і "паперового" кораблика "Ра". Читав про французького лікаря Бомбара, який на вутлому суденці один перетнув Атлантику. А плавання Уїльяма Уілліса і Френсіса Чічестера, Буторіна? Мені здається, що й "Пiнгвiн" заслуговує поваги. Тому так довго аплодували екіпажу швертбота москвичі".
Для чого ж судну, що йшло Північним морським шляхом, потрібно було завертати на південь, заглиблюватися в Таймирський півострів? Янцелевич і Каш шукали древній Південно-Таймирський водний шлях, яким помори із легендарної Мангазеї виходили в сибірські річки, в обхід торосів. І сьогодні судна, які йдуть вздовж північного морського узбережжя, часом зазнають аварій у протоці Вількицького. Відродження й освоєння забутого найкоротшого шляху з Карського моря в море Лаптєвих дало б можливість продовжити строки навігації у високих широтах.
Ще в 1933 році Головпівнічморшлях направив з Діксона на Пясіну транспортно-дослідницьку експедицію в складі пароплава "Лесник" з баржами і ліхтерами, навантаженими різними продуктами, які призначалися для населення Авамської та Хатангзької тундр. У навігацію 1935 року з Єнісею на Пясіну пройшло три каравани з вантажами для Норільська. Наступного року пясінську операцію було розширено. Але, мабуть, настав час, коли масові вантажі можна не тільки привозити, а й вивозити. Скажімо, таймирську руду і вугілля. З'явилися, наприклад, могутні вантажні лайнери, які можуть перевозити в своїх трюмах баржі. Чому б не організувати плавання таких суден-"маток" до Діксона, а звідти баржі відправляти в Норільськ? Створений тут комплекс підприємств, які добувають руду і розвиваються на базі Талнахського родовища, нарощував темпи й обсяги виробництва, а залізниця Дудінка - Норільськ ледь справлялася з потоком руди, який дедалі зростав. Пясінський водний шлях міг би стати для неї серйозною підмогою.
Ось чому походи "Пiнгвiна" зацікавили економістів і моряків. Дізнавшись про дальші плани Янцелевича, про те, що піде з Норільська в Хатангу неморським шляхом, фінансувати сміливу експедицію зохотилося Мурманське морське пароплавство, яке підтримав партком Баскомфлота, ДСТ "Водник". Вперше відпускні витрати члени екіпажу оплачували не зі своєї кишені, що свідчило про громадське й державне визнання соціально-економічної важливості їхніх відпускних "прогулянок". Вперше на борту яхти запрацювала морзянка: свою любительську портативну радіостанцію на ній встановив радіоінженер-короткохвильовик із Загорська Володимир Миколайович Князьков, який став другим членом екіпажу. Третім, який змінив Каша біля мотора, був молодий, але досвідчений норільський рибак і мисливець, коваль за професією Володимир Юхимович Сметанкін. Один - яхтовий рульовий першого класу, радіолюбитель - представляв на судні ДСТ "Спартак", другий - другорозрядник з морського багатоборства - ДСТ "Труд". Капітан, як і завжди, "грав" за "Водник". На яхті з'явився ще підвісний мотор "Вихрь" і запасний комплект парусів, зшитих у Талліні відомим парусним майстром Рейном Кумарі.
План походу і графік руху можна складати тільки тоді, коли визначена дата старту. Встановити таку дату на Півночі - справа нелегка. Потрібно докладно вивчити трасу. Першим морським походом на Пясіну вважають похід Курочкіна і Шептунова. Однак цілком можливо, що хтось із російських мореплавців проходив тут і раніше. Бо не могла б у 1609 році в Москві з'явитися карта Півночі Росії і Сибіру, на якій досить правильно позначено гирла Єнісею, Пясіни і береги Гиданського півострова?
Чому ж так складно було визначити дату? Озеро Пясіно скресає 15 липня, а ріки - 10-20 червня. Рівень води в них швидко піднімається, але так само й спадає. А чим нижчий рівень, тим довший буде суходільний волок. Замість одного-двох перенесень треба зробити три-чотири.
Як же пройти озеро до його скресання і своєчасно вийти до Авамо-Тагенарського волока?
Старт був пізнім - 13 липня. Північна весна ніби сама прийшла на допомогу - також затрималася. А, може, навпаки, люди вже добре знали поведінку місцевого клімату і вдало вписалися в його хід. Хвилювали повідомлення з кінцевого етапу походу, з моря Лаптєвих. Східна протока між Великим Бегічевим і материком була вкрита десятибальним льодом. Там з поламаними лопастями гребного гвинта стояв криголам "Капитан Мелехов". Торосистий лід міцно притиснувся до материкового берега. В районі мису Косистий завмерли транспортні судна. Що буде, що чекає їх там, попереду?
По озеру Пясіно йшли, обминаючи льодову кромку, маневруючи між дрейфуючими крижинами, які час від часу налітали на борти. Уже в гирлі Пясіни, біля затора, довелося розштовхувати баграми почорнілі глиби. Місця були дикі, необжиті. Коли "Пiнгвiн" увійшов у гирло Дудіпти - притоки Пясіни, екіпаж спостерігав, як швидко оживала тундра, як перепливали річку стада диких оленів, як поверталися з далекої Африки на батьківщину птахи. Від радіометеостанції Хрести Таймирські до долгано-нганасанського селища Усть-Авам пливли з несподівайим пасажиром - командировочним Василем Костеркіним, який від радості, що трапився "спопутняк", виявив бажання бути відразу і рульовим, і лоцманом.
В Усть-Авамі, селищі з кількох дерев'яних будівель, де жили нащадки північноамериканських індійців, стали готуватися до штурму древнього волока. За допомогою місцевих хлопців-добровольців зробили сани. Голова сільради Панас Чупрін виділив провідника - 71-річного долганина Івана Олександровича Єрьоміна, забезпечивши його бойовим карабіном (говорили, що в районі волока можна зустріти вовків, ведмедів, росомах). Супроводжували "Пiнгвiн" два човни з дванадцятьма помічниками. Початкову точку волока вказав старий, товстий і низький пеньок. Отже, тут були колись ті самі ворота, за допомогою яких піднімалися карбаси. Добре обдивившись навколишні місця, знайшли й інші сліди древнього волока - окремі деревини, які лежать поперек наймокріших місць. Із Авама до Тагенара - близько двох кілометрів. Між ними - невелике озеро. Підрахували, що доведеться "волочитись" через чотири болотяні перешийки.
Сани підвели під корпус яхти ще на плаву. На історичному пеньку встановили портативну ручну лебідку. В її барабан входило десять метрів стального тросу. Почали витягувати швертбот на високий берег. Для цього обривистий, порослий чагарником схил довелося підрізати лопатами. Протягнувши яхту всього два метри, відпочили. Все частіше погляди спрямовували на пересохлий струмок, який знаходився всього за 30 метрів. От якби прийшли сюди раніше! Адже в ньому, цілком ймовірно, була вода, а тепер - лише трава. Але втішали себе надією, що коли-небудь хтось саме звідси почне будувати канал. І тоді цей струмок стане шлюзом. Помріяли і знову взялися за роботу. За добу яхту вдалося протягти всього на 33 метри. Жартували, чи не доведеться "Пiнгвiну" тут зимувати? Волок досить затягнувся. Запас хліба, який усть-авамці брали з собою, вичерпався. Змушені були двох членів екіпажу послати в селище. Капітан задумався. Кошторисом цього походу передбачався і такий варіант, як перевезення яхти через суходільну частину волока на вертольоті. В Норільську перед стартом говорили: якщо потрібно, радируйте, негайно вишлемо. Вночі встановили зв'язок з мисом Челюскін. Чути було погано. Акумулятор швидко "сідав". Тим часом повернулися посланці з хлібом, чаєм, цукром. А затрималися тому, що чекали свіжого хліба. За їхніми словами, зворотний похід "Пiнгвiна" уже неможливий - з'явилися мілини. Після короткої, але бурхливої наради дійшли думки - вертольота не викликати. Працювали вже веселіше - і незабаром яхта плавала на озері Авамському. Є перший волок! Другий знайшли по старій табличці - реперу. Було жарко, заїдали комарі. У заполярній тундрі, царстві гнуса, рятували уральські брилі-сітки і рідини, які охоче виділив Московський науково-дослідний інститут медичної паразитології і тропічної медицини.
Нарешті подолали останній волок, і "Пiнгвiн" - на незайманій річці Тагенар. Встановили свій репер. Салютували трьома пострілами - на честь власної перемоги і на згадку про славних предків. Річка Тагенар протікала через лабіринти десяти озер, в яких течія часто губилася. Вперше тут яхта виконувала роль санітарного транспорту, щось на зразок річкової швидкої допомоги: із одинокого рибальського чума, що знаходився в гирлі річки, парусник доставив у найближчу лікарню - в селище Волочанку шестирічну Олю Пітта, яка дуже розрізала ногу. А потім надійшла неждана допомога - їх взяв на буксир старий колісний пароплавчик "Олитивье", бо рівень води в річці Хеті різко падав. Неподалік від Хатанги віддали буксир і пішли під всіма парусами. Перед тим, як увійти в акваторію порту, провели санаврал, надраїли мідяшку.
29 липня в телетайпній стрічці ТАРС повідомлялося: "В Норільську готувалися вислати на допомогу вертоліт, який би переніс суденце до води. Однак потреби в цьому не було. "Пiнгвiн" самотужки вибрався з тундри і зараз досяг селища Хатанги. Тепер відважних мандрівників чекають нові випробування - арктичні льоди. За їхнім поєдинком з природою Півночі напружено стежить весь Таймир. Радіостанції Норільська, Дудінки, Діксона регулярно чергують в ефірі, але зв'язок поки що не стійкий".
Справді, після зворушливої зустрічі в Хатанзі (їх зустрічав буксирний катер з кореспондентом ТАРС В.Шинкаренком, який передав п'ять центральних газет зі статтями про похід "Пiнгвiна") і ремонту 9 серпня яхта продовжила плавання. В Хатанзі екіпаж поповнився ще одним членом - із Москви прибув спеціальний кореспондент газети "Водный транспорт" В.В.Кніппер. Швидко опанувавши обов'язки рульового, він охоче виконував і чорнову роботу, тягнув мокрі, заледенілі шкоти, не задумуючись, плигав у крижану воду, щоб зіштовхнути яхту з мілини. До того ж Володимир Володимирович ніколи не втрачав оптимізму і почуття гумору.
Море Лаптевих - сьоме море "Пiнгвiна" - було досить міцним горішком. То льоди, то відмілини, які розкинулися далеко від берега. Перед тим, як відірватися від материка, парусник відхилився від наміченого курсу, щоб кинути якір біля південного берега річки Нової. Дуже цікаво було подивитися на унікальний найпівнічніший у світі ліс - Ари-Мас. І справді, ліс у Заполяр'ї, в таких широтах - рідкісне явище. А в самій дельті Лени, на острові Тит-Ари (тит - слово тюркського походження, означає модрина, ари - острів), капітан зустрівся зі своїм сином, нині океанологом, який працював на полярній станції "Столб".
22 серпня фінішували в Тіксі (Тіксі - північні ворота Якутії, по-якутськи означає пристань). Тут відбулися зустрічі з керівництвом арктичного порту, з мешканцями селища. Яхта одержала зимову квартиру, а яхтовий капітан поїхав доповідати в Москву. Головна мета походу - перетнути Таймир - була здійснена. Звіт винесли на спеціально скликану нараду наукових співробітників у першого заступника міністра річкового флоту РРФСР М.С.Назарова. Суть доповіді полягала в тому, що для використання Південно-Таймирського водного шляху (ПТВШ) річковими суднами і навіть суднами типу "ріка - море" досить побудувати один шлюз, який зрівняє Авамський і Тагенарський басейни.
Економічні розрахунки свідчили на користь ПТВШ. Заслухавши звіт, Головне управління водних шляхів і гідротехнічних споруд Міністерства річкового флоту прийняло рішення направити найближчим літом по слідах "Пiнгвiна" спеціальну експедицію шляховиків. Адже капітан довів, що в період весняних та осінніх паводків водний шлях через Таймир для суден з осадкою близько метра можливий уже зараз, без будь-яких витрат на капітальне будівництво. Для більших суден у період паводків потрібно: розчистити, розширити і поглибити струмок у початковій точці волока, а через три перешийки прорити бульдозерами канал глибиною 1,5 метра і довжиною 1,2 кілометра. Цю роботу можуть виконати в меженний період 2-3 бульдозери. Якщо ж збудувати два шлюзи, канал може стати голубою дорогою для будь-яких річкових суден, а можливо, і суден типу "ріка - море". Ще професор В.С.Антонов, який у 1937 році очолював річкову експедицію на Таймирі, був переконаний, що цей шлях придатний для плавання протягом 100-110 днів. За останні роки учені виявили тенденцію до похолодання клімату в Арктиці, яка може відчуватися не одне десятиліття. Існують побоювання, що протока Вількицького певний період взагалі не буде скресати.
Спортивно-цільовий експедиційний похід "Пiнгвiна" в 1970 році, який було здійснено під прапорами трьох добровільних спортивних товариств - "Водник", "Спартак" і "Труд", - небувалий в літописі спортивного плавання в Арктиці. За кількістю і характером перешкод, які подолав "Пiнгвiн", похід не вміщається ні в яку визначену категорію спортивної класифікації. Як зазначав науково-популярний збірник "Катера й яхты", "саму ідею плавати в льодах на такому судні... можна було б назвати небезпечним безглуздям, якби не досвід і майстерність його капітана".
Але все це було сказано пізніше. А тоді, в сімдесятому, залишивши яхту в Тіксі, Янцелевич повернувся в Мурманськ, на борт океанського вантажного теплохода "Димитрово", який треба було готувати для плавання на Кубу. Він ішов до острова Свободи щасливий, з почуттям чесно виконаного обов'язку. В далекій Атлантиці обдумував план переходу під парусами із Північного Льодовитого океану в Тихий. Там, у заморському далекому плаванні, на великому судні думалося особливо легко. Звідти зримішими і дорожчими були рідні милі і версти, які залишив за кормою "Пiнгвiн". Своїми планами і роздумами Анатолій Савелійович ділився в листах, які надсилав мені на Індігірку. Йому не давала спокою заповітна мрія про арктичну кругосвітку. Хіба могли ми тоді подумати, що на "Пиню" чекають великі неприємності, через які найзахоплюючіші шляхи могли стати зовсім відрізаними?

ЧЕРЕЗ КОНТИНЕНТ.
"ПИНГВИН" МІЖ ДВОМА ОКЕАНАМИ.

Взимку 1969 року з найпівнічнішої точки Аляски - мису Барроу стартувала на собачих упряжках Британська Трансарктична експедиція під керівництвом Уоллі Херберта. Весною вона досягла Північного полюса і фінішувала на Шпіцбергені. Про цей перехід У.Херберт розповів у книзі "Пішки через Льодовитий океан", яка була своєрідним поштовхом для високоширотної експедиції газети "Комсомольская правда", що через десять років на лижах відправилася на саму маківку нашої планети.
Я згадав про цей випадок ось чому. У післямові до книги Херберта почесний полярник Б.Кремер (у роки війни він був начальником метеостанції на Північній Землі, тут його й поховали в серпні 1977 року) поставив екіпаж "Пiнгвiна" в один ряд з такими підкорювачами Північного Льодовитого океану, як Е.Толль з його трьома супутниками на яхті "Заря" та Д.Буторін і М.Скороходов на парусно-моторному карбасі "Шелья".
Але повернемося до нашої розповіді. Ми залишили "Пиню" в Тіксі, арктичному порту Якутії, де швертбот завершив свій десятий, найскладніший і найцікавіший похід за час його багаторічної північної одіссеї. І всі ці роки "Пiнгвiн" залишався вірним своїй традиції - іти тільки вперед, долаючи тисячі кілометрів водної гладі, штормових хвиль, боліт і мілин.
"Дивний моряк" - жартома говорили про Янцелевича його мурманські колеги. І справді, здавалося б, як і всі моряки, він під час відпустки мав поспішати на берег, щоб там, на суші, знову скучити за морем. А Янцелевич ось уже понад десять років не розлучався з водою, з суднами, з "Пинею".
Коли спеціальний кореспондент "Водного транспорта" В.Кніппер запитав капітана, для чого він, об'їздивши весь світ і побачивши всі континенти, ходить ще й під парусами, той відповів: "Розумієш, з борту великого корабля не все побачиш". І ніколи його спортивний парусник не звертав з наміченого курсу. І немає, здається, перешкод, які б він не зміг подолати на своєму шляху. Навіть кожний обхідний маневр - то добре продумана операція, а не втеча від складностей.
У години дозвілля, яких було так мало в Анатолія Савелійовича, написав він дорожні нотатки "10 років під парусами", які переслав мені на Індігірку. Редакція науково-популярного збірника "Катера й яхты", яка тривалий час шукала зустрічі з невловимим капітаном, нарешті взяла у нього інтерв'ю, для чого спеціальному кореспонденту Б.П.Пустинцеву довелося кілька днів підкараулювати його теплохід "Димитрово" у Ризькому морському порту.
Мені ж пощастило. Наші з Янцелевичем життєві шляхи схрещувалися двічі: спочатку, як я вже говорив, - в Якутії, а в останні роки - в Києві. Із нашої переписки, що зав'язалася в 1971 році і не припиняється й досі, з матеріалів, які Янцелевич систематично мені надсилав, із наших зустрічей та бесід і народилася ця розповідь.
Його прихід у Тіксі здивував мене. Адже судна такого класу не відпливають від берега більше ніж на дві-три милі, а "Пиня" встиг підкорити кілька полярних морів і найскладніші для судноводіння річки Крайньої Півночі. За складністю його заполярна одіссея в льодах не поступається кругосвітнім подорожам, які здійснили під парусами одиночки-яхтсмени в теплих водах земної кулі. Крім того, арктичні маршрути "Пiнгвiна" мали і практичне народногосподарське значення.
План походу з Північного Льодовитого океану в Тихий, як і минулі плавання, Янцелевич розробив у кількох варіантах. Передбачалися різні графіки руху. Остаточний вибір маршруту залежав від багатьох факторів: зведень про льодові обставини в північному секторі Арктики, наявності карт і посібників, а також практичного значення плавання. Як билинний богатир, стояв капітан на розтоці трьох доріг, які вели до Великого океану: вліво підеш - по арктичних морях навколо Чукотки обійдеш, вправо - по Лені, Алдану, Маї і волоком по дрібних річечках пройдеш, прямо - по Колимі і магаданській трасі (на автоприцепі) проїдеш. Був, правда, ще й четвертий - Індігірський варіант, але, як читачі вже знають, я відразу ж відговорив капітана від ризикованого плавання по цій бурхливій, з багатьма порогами річці, на якій сам прожив чотири роки і добре знав її від верхів'я до гирла. Врешті-решт, Янцелевич вибрав колимський шлях, який порадили йому його консультанти.
На відміну від минулого, таймирського, цей похід організовували і фінансували самі учасники - члени ДСТ "Водник" А.Янцелевич, В.Береснєв і член ДСТ "Труд" В.Сметанкін. Разом з 54-літнім яхтовим капітаном у плавання підуть: мотористом-боцманом - 32-річний коваль, радистом-рульовим - 23-річний радіотехнік. Для першого з них - це одинадцяте плавання, для другого - друге, а для третього, майбутнього суднового водія, заочника Ленінградського вищого інженерного морського училища імені адмірала С.О.Макарова, "прогулянка" через льоди під парусами - перше хрещення.
Швертбот мав усі необхідні суднові документи, устаткування і рятувальні засоби на чотирьох пасажирів. Про запас було два надувних човни та міцна гумова куля місткістю понад сто літрів. У листі, датованому червнем, Анатолій Савелійович повідомив мені, що днями завершує ремонт теплохода "Димитрово" і на початку липня зможе піти у відпустку і приїхати в Тіксі. Та раптом на початку серпня я одержав від нього "SOS".
"Пiнгвiн" був влаштований на зимівлю в одному зі складів морського порту, там же було спаковано в чотирьох ящиках і майно. Паруси ж заохотився зберігати один із керівників району. Він взяв їх у свій кабінет, де, на його думку, було найбільш надійне і сухе місце. Обіцяв і надалі шефствувати над парусником. На його прохання капітан вислав зимою ремонтну відомість яхти. У листі-відповіді Янцелевича запевнили: "До Вашого приїзду відремонтований білосніжний "Пiнгвiн" буде розмірене погойдуватися на тіксінській хвилі".
У Тіксі Янцелевич прилетів одночасно зі Сметанкіним, який добирався з Норільська вісім днів. Начальник льодової проводки суден по Північному морському шляху, який пролетів вздовж узбережжя, не приховуючи радості, повідомив їм, що від бара Колими до Тіксі досить широка полоса чистої води. Але цей момент було втрачено. Справа в тому, що парусів разом з гіка-шкотами і стаксель-шкотами не виявилося ні в кабінеті, ні в квартирі "шефа" яхти, який поїхав у відпустку. Після довгих пошуків знайшли дві кіси - сумки з-під парусів - в іншому кабінеті, у голови місцевого комітету ДТСААФ. Кіси були наповнені... паперовими відходами. Господар цього кабінету в той час був у відрядженні в Кюсюре. Встановили зв'язок по телефону і почули: "Ці паруси я одержав як хлам і роздав їх також як хлам. Між іншим, один парус - грот - ще лежить на сейфі". Другий парус - стаксель - знайшли в якоїсь жінки, третій, найбільший парус - спінакер - був порізаний на шматки. Снасті, куплені свого часу в НДР, зникли, а зробити нові не було з чого. У порту обіцяли виточити лише блоки. Північно-Східне управління морського флоту вживало заходів Для ремонту яхти, запропонувало навіть радіотелефонну станцію "Олень".
На пошуки і ремонт витрачено 18 дорогоцінних погожих днів відпустки. Не вистачало основних снастей, не було великомасштабних карт. Та нелегкий перехід у Магадан було все ж розпочато. Відпускникам треба було подолати виключно складний район мореплавання. Погода уже зіпсувалася. Спустилися тумани. Відмілини тягнулися від берегів на 20-30 кілометрів. Йти вздовж узбережжя важко, виходити в море - небезпечно. Вже на початку шляху потонула колонка з гребним гвинтом.
Недоліки морехідних якостей яхти компенсувалися високим моральним духом членів екіпажу. Поруч у важкі хвилини - Володя Сметанкін, випробуваний товариш, на якого можна покластися в найскладнішій ситуації. Його участь у складних походах Янцелевича - не випадковість, а результат спортивної співдружності металургів Таймиру з моряками Мурманського пароплавства, яке вивозило продукцію Норільського гірничо-металургійного комбінату імені Завенягіна. На "Пiнгвiн" він був направлений за рекомендацією Таймирської окружної ради ДСТ "Труд" і спортивного клубу норільських металургів "Заполярник". Поруч - молодий, енергійний співробітник Тіксінської космофізичної лабораторії Василь Олександрович Береснев, який відзначився в Тіксі на ремонтних роботах на "Пiнгвiне".
Уже не перед одним - перед трьома богатирями лежали три дороги. Морська - на схід, до бухти Провидіння. Річкова - на південь, до Північного Ую, з волоком через Джугджурський хребет, в охотську бухту Аян. Це був найзахоплюючіший маршрут - найкоротший шлях, який частково повторював трасу Івана Москвітіна. Загін томських і красноярських козаків, який він очолював, завершив справу Єрмака, вийшовши у XVII столітті на Охоту. Через три століття цей шлях "повторив" молодий радянський інженер Г.Д.Чхеїдзе (він був прообразом інженера Берідзе в романі В.Ажаєва "Далеко від Москви"), який склав сміливий проект Транссибірського судноплавного шляху Лена - Алдан - Мая - Охотське море з двома великими гідровузлами і похилими суднопідйомниками.
Для стрибка через Джугджур потрібен вертоліт, але Янцелевича попереджали: "Пiнгвiн" можна транспортувати на стропах, але гарантії, що вдасться благополучно перевезти його через хребет, немає, оскільки може виникнути ситуація, коли доведеться рубати стропи. Погодитися на такі умови - означало погубити "Пиню". Залишався третій, змішаний, варіант типу "море - ріка - море". Як потім з'ясувалося, за цей варіант Янцелевича агітував ще й директор Ніколаевського-на-Амурі міського краєзнавчого музею В.Юзефов.
Гідрометеорологічними обставинами в Східному секторі Арктики Янцелевич цікавився ще в Москві. За даними адміністрації Північних морських шляхів, льодова обстановка для транспортних суден була там важкою.
Але яхтового капітана це зовсім не турбувало. Бо ідея походу на швертботі полягала в тому, щоб пройти в Колиму раніше транспортних суден. Звичайно ж, не заради рекорду. В цьому був тверезий розрахунок. Лід, який для всіх великих суден був на заваді, для маленького дерев'яного "Пини" міг стати надійним захистом. За мисом Буорхая вздовж узбережжя розкинулися обширні, до 30 км, мілини. Завдяки дії підігрітих літнім сонцем вод сибірських річок мілководдя звільнялося від льоду раніше, ніж відкрите море. Тому-то треба було встигнути проскочити цим прибережним коридором. Великі ж малорухомі поля льоду, які йдуть з півночі, будуть захищати яхту від хвиль. А дрейфуючі крижини, ропаки? Вони також не страшні на мілководді. Як правило, вони сідають на мілину і тримаються там досить міцно. Всупереч загальному правилу, яхтсменам не слід чекати, коли море повністю звільниться від льоду.
Перший пароплав на ділянці Колима - Лена пройшов у 1926 році, але після цього тривалий час не вдавалося налагодити регулярне морське сполучення. Проте було відомо, що на легких невеликих суднах подолати цю відстань можна за одне літо. Такими були кочі перших російських мореплавців. Між іншим, і їхні плавання не завжди закінчувалися щасливо. Влітку 1641 року на Індігірку морським шляхом намагався пройти загін козачого п'ятидесятника Федора Чурки і дві групи промисловців на чолі з Виженцевим і Яковом Тверяковим. Місце між Леною і Святим Носом, де зазнало катастрофи перше судно, відтоді називається "Чуркіним розбоєм". Мис, що прилягає до обширної відмілини, куди, видно, викинуло коч, на картах тепер теж позначено його ім'ям. Виженцев і Тверяков пройшли трохи далі, але їх також викинуло "на кошку". Подальші їхні спроби рухатися в напрямі Індігірки суходолом закінчилися трагічно - всі дванадцять землепрохідців загинули. "Пiнгвiн" значно поступався кочам і за своїми розмірами, і за міцністю корпусу, і за морехідними якостями. Але в екіпажа була одна вирішальна перевага - знання сучасної лоції північних морів. А це дуже важливо. Адже навіть сьогодні з літака важко відрізнити берегову смугу від моря через наявність чорної рідоти. Береги тут в основному заболочені, важкодоступні для висадки, грунт в'язкий - тундра. Так що навіть на шлюпці до берега не завжди підпливеш.
А тут ще одна неприємність. У тумані, в момент зближення з теплоходом "Сунтар", який наздогнав їх, потонула колонка з гребним гвинтом мотора "Л-6". Прикрощам не було меж. Що робити? Повертатися в Тіксі, і тоді прощавай, похід-71, чи скористатися запрошенням капітана теплохода - пройти найнебезпечніші місця на його борту. Хоч як не хотілося, але довелося піднятися на палубу. Якщо сучасні кораблі ходять під опікою криголамів, то маленькому беззахисному "Пiнгвiну", напевно, не соромно скористатися на якийсь час попутним судном. В інший момент, коли б не було втрачено стільки часу, можна було б і відмовитися від запрошення.
Гостинністю на теплоході яхтсмени не зловживали. В районі острова Личкановського продовжили самостійне плавання. Позаду - Східно-Сибірське море. Попереду - відома своїм капризним норовом Колима. Шлях далекий - понад 4000 кілометрів. Настрій піднесений. "Вихрь" поки що працює нормально. Попутний вітер дме в паруси, несе в гирло Колими.
Тим часом у річці почав спадати рівень води. З травня тут не було жодного дощу. Треба було поспішати, по можливості скорочуючи зупинки. Широке русло з освітлювальною навігаційною обстановкою (попереду курсом Зирянка - центр Колимо-Індігірського річкового пароплавства), наявність лоцманських карт дозволяли йти цілу добу. Йшли, притримуючись створів, правда, інколи відхиляючись від курсу через тумани та імлу.
Десь неподалік горіли ліси - наслідок тривалої тайгової засухи. Видимість часом зменшувалася до кілометра. 20 серпня о 20 годині в районі Рижово перетнули Північне Полярне коло.
Місцевість здебільшого була рівнинна, лісиста. Обривисті ділянки берегів сильно розруйновані паводковими водами, швидкою течією. Вітер змінив напрямок, він дув уже в спину. Включили мотор, але невдовзі він заглух. Трапилося це біля поселення Юго-Тала, На найближчому порозі спробували знову завести мотор, та він раптом загорівся. А рівень води все падав.
Пройшли Зирянку, обігнули Юкагирське плоскогір'я. На ходу намагалися відремонтувати мотор. На шляху трапилося кілька суден, що сіли на мілини й чекали рятівних буксирів. Бензин закінчувався. У повітрі, як і раніше, пахло горілим: у Зирянці почули, що за останні тижні згоріло 15 тисяч квадратних кілометрів лісу. Часом дим на річці стояв такий, що сонце здавалося темно-червоним. Красиве, але сумне видовище, яким "милувалися" під час вимушеної посадки на підводну галькову гряду на перекаті Тиллактаський. Через другий перекат, Сонячний, ішли на буксирі в дослідного теплохода "Бриз", на борту якого втамували спрагу незвичайним колимським квасом. Потім уже підрахували, що за один тиждень від Зирянки довелося подолати 22 перекати, залишивши за кормою всього 173 кілометри. Пройшли складним фарватером при поганому вітрі й тумані, піднімаючи й опускаючи паруси, включаючи і виключаючи капризний підвісний мотор.
У районі селища Оройок розпрощалися з Якутією. І тепер, коли велика північна автономна республіка, що займає сьому частину країни, лишилася позаду, мандрівники все частіше з вдячністю згадували людей цієї землі. Життєрадісні, добродушні, привітні. Хіба можна забути, як якути ділилися з ними останнім шматком в'яленого м'яса, дефіцитним у тайзі бензином, щедро частували міцним чаєм.
А в Магаданську область уже прийшла золота осінь. Пройшовши мальовничий перекат Столби, сфотографували високі прямовисні скелі, на яких росли дерева. На радіометеостанції Коркодон "Пiнгвiн" затримався. Це був справді райський куточок - рівна лісова алея, оточена червоними від ягід кущами шипшини. Звідси надіслали в ефір інформацію про своє плавання - в Москву, Мурманськ, Магадан, Норільськ, Тіксі і Якутськ.
Зима давалася взнаки. Якось вони наловили відро чабаків і зварили уху. А після півночі риба перетворилася в льодинки. Ще вдень загоряли, милуючись, як вздовж берега краєм лісу безтурботно простують в одній шерензі три великих бурих ведмеді, не виявляючи до людей будь-якої цікавості, а на ранок температура знизилася до мінус шести градусів.
З допомогою свого надувного човна зняли з теплохода "Лена", який сів на мілину, двох чоловіків. Вони перебували там уже одинадцять діб і потребували допомоги. Годували врятованих тим, що було в самих на столі: консерви, риба, качки і гуси, які зрідка потрапляли на приціл єдиної рушниці. Все нові й нові судна - самохідні й несамохідні, зустрічалися на шляху. Все стояло на мілинах. Старі колимські річники ремствували: такого низького рівня води тут не було сорок років. А попереду ще не один перекат. Уже й "Пiнгвiну" вони можуть виявитися не під силу. Отже, треба причалювати до берега. Під час стоянки в Сеймчані Янцелевич зв'язався з Усть-Середньоканом, де до річки підходить автотраса на Магадан. Там обіцяли допомогти перевезти швертбот автотранспортом.
До Усть-Середньокана вони підійшли в умовах поганої видимості. Все було заслано димом. Вночі досить виразно було видно сумну картину тайги, що горіла. Під це зарево Янцелевич і його товариші виступали в середній школі і в Будинку культури перед мешканцями селища. І розповідь відважних спортсменів вселяла в людей мужність, віру в людські сили і стійкість у боротьбі зі стихією.
Наступного дня погрузилися на вантажну автомашину і виїхали на тракт. У дорозі скромно відзначили тридцять другий день народження Володимира Сметанкіна. Найкращим подарунком для нього була популярна в цих краях пісня: "Трасса, Колымская трасса - Магадана душа".
У нагаєвському морському порту їх зустріли радісно. За розпорядженням начальника порту для "Пiнгвiна" було терміново збудовано зимову квартиру - тимчасову споруду з дощок і рубероїду. Вранці 16 вересня всі троє розлетілися із Магадана в різні кінці - Москву, Норільськ, Тіксі. Завдання походу було виконано. Перший в історії спорту і туризму перехід із Північного Льодовитого океану в Тихий було здійснено. Мужній екіпаж по праву міг би повторити слова пісні: "...й на Тихом океане свой закончили поход".
Тепер найпростіший варіант - поставити яхту на судно, що мало пливти в Архангельськ, і привезти її додому. Складніший - відправитися в Москву по сибірських річках. І найскладніший - спробувати перетнути Охотське море.
Капітан, як відомо, не звик шукати легких шляхів. Він був певний, що колимський похід для нього не буде останнім. Але чи міг Янцелевич передбачити, що плавання, яке він намічав на наступне літо, після зимівлі в бухті Нагаєва, буде останнім для його любої яхти, лебединою піснею "Пiнгвiна"? А коли б знав, що на фініші швертбот загине, зважився б? Напевне, і тоді він не вчинив би по-іншому. Зі спокійною впевненістю вивчав капітан документи про похід Тіксі - Магадан в Атлантиці, на борту теплохода "Димитрово", що йшов із Риги в кубинський порт Нікаро.

index.php?pirs=stories&st=yancelevich3">Частина третя.

 

03.04.2003
^ Наверх Наверх ^
Copyright 2000 - 2013 ukryachting.net - Карта сайта