...Особисто для мене гонки по Дніпру, такі як Кубок Великого Дніпра, чи Кубок Сірка, - це обов'язкова, головна подія сезону. Місцеві весняні та осінні змагання, хоч би які цікаві, лише окремими штрихами доповнюють колорит навігації, розставляють останні крапки. І тільки-но просушиш вітрила після останньої гонки, сяк-так "позализуєш рани", як десь там глибоко, наче самі по собі, вже нуртують задумки щодо сезону наступного, рельєфніше окреслюються у листопадових зустрічах капітанів, а десь у лютому-березні вже трансформуються у конкретні плани. І пішло-поїхало. Квітень-травень - уточнюються терміни, утрясається екіпаж, вирішуються проблеми відпусток, шлюзовки і т.ін. А червень взагалі перетворюється на суцільний головний біль - іде комплектація. І завжди бракує часу, хоч би коли почали збиратися...

Цього року проблемою №1 була шлюзовка. Невже доведеться ще й за неї платити? Питання вирішилося буквально перед нашим відходом, коли я вже ні на що не сподівався. Отож, 8 липня, 14.00. Екіпаж (Парфенюк Богдан, Олександр Манько, Сергій Микитюк та Антон Рожанський), в новій "парадній" формі з логотипом нашої яхти "Відродження" (детально про яхту та екіпаж читайте на її персональному пірсі), уже по місцях на палубі, купа народу (проводжаючі!) махає нам з понтону. Віддаємо швартови - і починаємо жити за законами походу: вахти, недосипи, мокрі непромоканці, постійна готовність до авралів та несподіванок. Перша була, тільки-но вийшли. Відкриваю рундук і бачу: радіостанція, атласи, зарядний пристрій і просто трюм - все щедро посипане цукром (кульок лопнув). Солодкий початок!

Вітер супротивний, але не сильний, така собі спокійна лавіровка. Набігли хмари, накрапав дощик. Десь там попереду наші попутники - "Маркіза", "Зоря" і "Венеція" (вони вийшли раніше). Маємо зустрітися з ними вранці у Канівському аванпорту. Стемніло. За Ржищевим наздогнали "Венецію". Лавіруємося далі. Ніч...

"Я прийшов - тебе нема..." Отак і в нас. 8-а ранку, аванпорт, на якорі "Відродження" (ми, тобто), "Лагуна" (зібралася у Світловодськ), і "Зоря" вже прийшла, на підході крилатий "Восход" з Києва (нас мають прошлюзувати разом з ним), а "Маркізи" з "Венецією" все ще не видно ("Венеція" таки в останній момент встигла). Ну що ж, графік ламати нам не можна, сьогодні треба дійти до Черкас.

Дай, Боже, здоров'я головному організаторові регати Анатолію Чорному - знайшов-таки аргументи, аби умовити начальників шлюзового господарства, які у вічних боргах перед енергетиками, пропустити яхтсменів "без мита". Одна біда: телефонограма про це у диспетчера є, а документу, яким вона може звітувати перед податківцями за безкоштовну шлюзовку, нема. Я вже там і клявся, і божився, що "бамага" надійде факсом найближчими днями, лишень пропустіть. Що то добра жіноча душа - повірила.

Виявляється, не тільки Ржищів живе за "базарним" розкладом, Канів - також. Ми, звичайно ж, прийшли якраз у небазарний день. І на Дніпрі - штиль. Довелося заводити двигун, брати на буксир "Венецію" та "Зорю", що бовтаються під палючим сонцем, і рухатись далі.

...Бензин закінчився на підході до Сокирно. Впала темрява, а разом з нею - черговий шквал з дощем. Фарватер вузький, буї мигають через один, та й ті ледве вгадуються крізь пелену дощу. Але о 2-й ночі (година Бика!) все-таки добираємося до Черкас.

Я дуже люблю цей яхт-клуб. Тут панує дух здорового спортивного яхтингу, тут азартні капітани, якщо треба - завжди підкажуть чи поможуть. Приходиш ти вдень чи вночі - вахтовий на причалі, поможе пришвартуватись. І всі дуже гостинні. От і зараз: тільки-но ступили на берег, негайно були ангажовані на яхту "Яна". І майже до ранку душевно співали там під гітару. Щоправда Шурик, наш старпом, після тих гостин цілий день не міг вийти з "коматозного" стану. Молодий ще, нетренований.

10 липня. Курс на Світловодськ. Грот, генакер, помірний галфвінд. Незабаром вітер відійшов і посилився, розкатало добру хвилю і ми почали "ловити серфінги", на яких прилади регулярно показували швидкість понад 9 вузлів. Славна погода! Та не все коту масляниця. При подальшому посиленні вітру й хвилі піймали пару брочингів і генакером зігнули бушприт (нержавіюча труба діаметром 80 мм!). Ставимо замість генакера геную і летимо далі. Вечір, Світловодськ, де нас чекають "Зоря" і "Венеція". Ось тут саме час сказати кілька слів про наших супутників.

Перед київською яхтою "Зоря" та її сімейним екіпажем я щиро знімаю капелюха. Невеличка "Асоль" регулярно проходить Дніпро аж до моря. Відсутність комфорту та відносно невеликі швидкості малої яхти, здається, тільки підігрівають азарт капітана Леоніда Машевського, його дружини і внука. І, забігаючи наперед, можу сказати: не зважаючи на складні переходи і переважно сильні вітри, ця найменша в регаті яхта пройшла увесь маршрут аж до Севастополя, до того ж фінішуючи далеко не останньою. Браво, Машевські!

"Венеція" (пластиковий чвертьтонник типу "Нефріт") ще, можна сказати, початківець, новачок у нашому яхт-клубі "Стугна". Екіпаж молодіжний, хоч і мало досвідчений (та це наживне!), зате завзятий (надто дівчата!). Яхта без поломок і неприємностей дійшла до Херсону, екіпаж із честю вийшов з кількох дуже непростих ситуацій і лише зміна планів судновласника завадила капітанові Тарасу Гуцю вийти в море, куди він так прагнув. Нічого, хлопці, попереду ще не одна навігація.

У Світловодському шлюзі ситуація повторюється: "бумаги" немає і знову нас пропускають під чесне слово. Наука для організаторів наперед: усна домовленість, навіть на рівні начальства - це ще не все, обов'язково треба забезпечити копіями документів кожен шлюз.

Кременчук. Проходимо перший з двох старих дніпровських мостів, які попсували чимало крові яхтсменам: висота у прольоті всього 8 метрів, отже треба завалювати щоглу. Зате "пляжна" погода - сонечко, спокійний вітер.

Знову шлюзовка, у Дніпродзержинську. А далі хоч протигаз надягай: проходимо найогидніше на Дніпрі місце - металургійний комбінат. Червоні, жовті, сірі дими бурхають у таке красиве чисте небо, часом суцільним брудним шлейфом стеляться над водою. І за роботу в оцьому Дантовому пеклі людям ще й гроші не платять?! Мабуть, це тільки ми, українці, такі сумирні й терплячі. Ці невеселі роздуми не полишали нас до Дніпропетровська. І знову валимо щогли.

Яхт-клуб "Дніпро", цитадель і мозок "Кубків Сірка". "Круїзний" етап походу завершено. А день який чудовий. Яхти все прибувають, без кінця вітаємося, обнімаємося, братаємося. Всі - друзі, з якими зустрічаєшся лише тут, на гонці (на жаль, лише тут). Ми всі - "однієї крові", одного духу, в цій компанії мені легко й комфортно. А які особистості! Про кожного хоч сагу складай, з відступами, коментарями й приповідками.

Змагання відкривають крайовий отаман Українського козацтва Анатолій Чорний (голова оргкомітету регати) та незмінний голова яхт-клубу "Дніпро" Вадим Горпинченко. "Кубок Сірка" - це їхнє дітище, вимріяне, виплекане (не можу не згадати також одного з "батьків" регати - Вадима Бездітка, котрий віддав їй 10 років), підтримуване всіма силами та нервами, вони працюють на нього увесь рік (без перебільшення). А цього разу вони приготували для учасників сюрприз: нас прийшов привітати Григорій Микитович Омельченко, лоцман Дніпра ще тих часів, коли на ньому не було жодної греблі (!). Ми дивилися на нього мало не побожно: за приблизними підрахунками діду повинно бути десь за 90, але голос - дужий, очі молоді, аж задерикуваті якісь. Оце козарлюга!

Головний суддя Олег Щекотіхін оголошує стартові групи. Як і завше, "Кубок Сірка" збирає понад 30 вимпелів. Ці перегони вже 11-ті і те, що яхтсмени, не зважаючи на зовсім непростий наш час, все-таки знаходять і час, і кошти, аби взяти в них участь, свідчить про велику популярність регати, вдалі маршрути й відмінну її організацію.

В нашому екіпажі заміна: Сергій Микитюк повертається на роботу (шкода, з ним добре!). Натомість білу футболку з написом "Відродження" вдягає дніпропетровець Артем Микитась.

Перший етап - Дніпропетровськ-Запоріжжя. Проводжаючі, болільники, телебачення. І вітрила, вітрила... По всьому Дніпру. Звична і все одно завжди хвилююча картина, тремкі передстартові хвилини. Суддівська яхта "Argest" піднімає прапор "Попередження"... Старт!

Свіжий вітер 10-13 м/с, лавіровка. Важкі остійні яхти одразу рвонули вперед. Нам ці умови аж ніяк не сприятливі, несемо середній стаксель, грот з одним рифом, та все одно крен більший, ніж хотілося б. У пошуках сприятливих галсів яхти розбігаються по всьому плесу Дніпра. Вітер посилюється. То один, то інший екіпаж міняють вітрила на менші. В лідери виходять "Принцеса", "Амазонка", "Фієста". Стартувала з нами й "Оса", екстремальна чисто гоночна яхта ("Найшвидкохідніша в СНД", як її скромно атестували в одному з попередніх номерів "Шкіпера"). Одначе в наших умовах (вітер уже 13-15 м/с) вона далеко не перша. Ще через 10 км "Оса" раптом розвертається і бере курс додому. Вольному, як кажуть, воля. А регата йде далі.

В районі аміакопроводу вітер на поривах сягає 18 м/с. Ми під 12-метровим стакселем, на гроті вже 2 рифи, але кренить несамовито. Відповідно й хід далекий від оптимального. Поряд - "Argest", у нього проблеми із закруткою стакселя і такий же дикий крен. На яхті "Влада" (наш "родич" - також перероблений "Дракон") "поповзло" кріплення вант, і капітан Владислав Мазур хоч і провів яхту до фінішу, проте від продовження гонки змушений був відмовитись.

Під вечір трохи попустило, вітер відійшов до повного бейдевінду. В парі з "Фламінго" наближаємося до Запоріжжя (місто, а швидше його дими, вже добре видно зліва). Шурик відеокамерою знімає захід сонця. Раптом сильний удар кілем об щось явно бетонне. Мій старпом уже висить за бортом, учепившись рукою і ногою за леєр (камеру, однак, не впустив), і регоче: "Богдане, витягни мене звідси!" А хлопці з "Фламінго" потім настирливо допитувались: "Що ви там знімали в такій позі?!" Фінішували передостанніми у своїй групі. Що не кажи, а тяжко "Драконам" на свіжій лавіровці: надто мала остійність форми.

До дніпрогесівського шлюзу нас буксирує "Удача", однотонник із Запоріжжя. Її творець і капітан - Костя Іллічов - спокійний, душевний, доброзичливий. З такими людьми завше приємно мати справу. Помітивши мою стійку нелюбов до двигуна, щиро дивується. Сам він з усіма механізмами запанібрата, своїми руками, здається, може зробити що завгодно. І яхта під стать його натурі - велика, надійна, виконана просто, але добротно.

Маневри перед стартом другого етапу - Запоріжжя-Енергодар. Сонце, зустрічний вітер 3-4 м/с. Етап цікавий саме гаммою різноманітних умов на дистанції: вузький фарватер з мілинами одразу за його межами; острови з протоками, густими водоростями та буйною рослинністю, що затримує вітер. А далі вихід на відкритий простір з його норовом, рибальськими сітками і короткою крутою хвилею. І все це всього на тридцяти милях.

В лідери гонки виходять "Принцеса", "Амазонка", "Фієста", "Антарес". Добре пішла наша "Зоря". Вдалий галс під правий берег зробив "Вірний", на його рівні тримаємося і ми. Та ось вітер слабне, починає йти смугами. Настав час для тактиків - саме їхні рішення, що базуються на знаннях, досвіді, а то й просто удачі, "роблять погоду" на дистанції. От як "Фрегат": раптом відійшов управо, піймав смугу вітру і обставив на ньому всю групу лідерів одразу.

Знову штилюємо. Яхти поволі спливають по фарватеру, ловлять найменші порухи вітру. Та ось злегка задмухало з корми - і Дніпро наче розквітнув різнокольоровими спінакерами (такі моменти дуже люблять фотокори і видовище справді красиве). Ми - на коні, це наші вітри. Проходимо село Біленьке, сутеніє. За кормою видніються лише спінакери "Принцеси" і трохи далі "Амазонки", решта суден уже поза нашою видимістю. По рації попереджаємо зустрічний теплохід "Чернігів", що на вузькому фарватері у темряві йому доведеться пройти "крізь стрій" регати. Капітан подякував, а ми вже виходимо на простір. Крутий бакштаг і посилення вітру (де він зранку тинявся?). Маємо проблему: у яхт-клубі Енергодару я ніколи не був, координатів для GPS немає, куди йти - відомо лише приблизно. А вітер дужчає, пішла хвиля, почалися серфінги. З темряви проступили обриси низького лівого берега. Де клуб? Ніби вправо. Туди і йдемо у повній темряві, вдивляючись у берег. Спростила нам ситуацію "Принцеса", що раптово з'явилася з темряви, впевнено простуючи на червоний вогник вдалині. Вона місцева, отож - за нею. Той вогник і виявився вхідним маячком яхт-клубу. Ех, знати б... Хоча й так нормально: фінішували одразу за "Принцесою", а різниця у перегоновому балі в нас така, що перше місце на цьому етапі - наше однозначно. Вранці дізналися, що не ми одні шукали фініш серед ночі: були й посадки на мілину з повного ходу, й блукання попід берегом. Думаю, що коли б на передстартовій раді капітанів поінформували про червоний маячок, неприємностей було б значно менше.

А яхт-клуб Енергодару - це окрема історія. Це гостинність черкащан у квадраті. Це душевність і безпосередність виявлення почуттів у кубі. Тільки-но ошвартувалися, складаю геную, раптом на вітрило лягають дві здоровецькі долоні й ніжно струшують пісок. Обертаюсь. Дебелий дядько під два метри, з квадратними плечима: "Брат! Я бачу, ти любиш вітрила! Пішли, вже налито!" Новий знайомець - капітан яхти "Азурит" - особисто для мене віднині буде візитною карткою всього яхт-клубу. Так сердечно й гаряче нас іще ніде не зустрічали. Причал залитий світлом, з динаміків гримить музика, кожну яхту мало не в обійми беруть. Це клуб ентузіастів-"саморобників" - і зараз на березі в побудові декілька моцних яхт, життя вирує, але помітно, що яхтсменам трохи набридло варитися у власному соку, а тут такий подарунок - регата! Проводжали нас так само: "Заходьте ще, заходьте обов'язково!" Їй же Богу, хочеться.

А поки що переходимо у нікопольський яхт-клуб. За усталеним уже звичаєм для учасників регати організовано концерт народних виконавців та екскурсію на могилу кошового Івана Сірка. Надзвичайно цікавою була лекція історика Мирослава Жуковського про життєвий шлях славного козацького отамана, його звитяги. Почув чимало фактів, досі невідомих і не описаних ще у підручниках. Отакі б лекції та про кожне місце швартовки. А то пісень псевдо патріотичних настругали не одну хуру, а трипільські рибалки, приміром, так таки й не знають, що воно за звір - трипільська культура і в пам'ять про яку подію зведено меморіал у Балико-Щучінці.

18 липня, 7.00. Початок гонки Нікополь-Каховка. Лавіровка, 5-6 м/с, коротка крута зустрічна хвиля. Яхти розбіглися по всьому водосховищу. Добре йдуть "Принцеса", "Амазонка", "Тайфун", "Антарес", "Фієста". Вітер набирає сили і на підході до мису Бабіно у нас ЧП: зрізано 4 з 6 заклепок на кріпленні гіка. Зарифлюємо грот, аби максимально розвантажити гік. Тим часом група лідерів відірвалася досить відчутно. З нами поряд "Саксагань", "Фламінго" і "Marica". З останньою досить довго йдемо парою, перемовляючись та фотографуючи один одного. Ця яхта - добротний крейсер, вельми остійний і відмінно споряджений. Генератор хорошого настрою в екіпажі - капітан Володя Ліванов зі своєю доброю посмішкою. А "возмутители спокойствия" - два його хлопчаки (десь 7-9 років), "із швайками в одному місці". Їм на відкуп віддано пів-яхти і гумовий тузик на додачу, який на стоянках перетворюється то на індійську пірогу, то на підводний човен, то ще на якесь чортовиння, а ці "електровіники" вже вигадують чергову капость. Звичайно, для них участь у регаті - подарунок долі (і мудрих та розважливих батьків), а сама регата, повірте, збідніла б не на одну посмішку без цього веселого сімейного екіпажу.

Фінішували вночі, опів на третю. В нашому класі гонку виграла "Амазонка" з молодим азартним капітаном Геною Іщенком. Ми - п'яті. Вранці пройшли останній шлюз. Дорога до моря відкрита.

Четверта гонка - Нова Каховка-Херсон. Стартуємо об 11.00. Фініш прийматиме суддівське судно "Байда" біля Антоновського мосту. Нервова гонка: постійні зміни вітру доводиться відпрацьовувати відповідно зміною вітрил. А далі закрутилася справжня карусель. Ось "Вірний" вийшов на бистрину і з її допомогою очолив регату. Потім "Антарес" упіймав поривчик і проскочив уперед. За поворотом фарватера "Орфей" намацав смужку вітру і вже він у лідерах. На черговому "подиху" в цю чехарду вклинилися "Зоря" і "Венеція". А вітер готує нову рокіровку.

Нижче Іванівки ситуація стабілізувалася, регату ведуть "Принцеса", "Фієста" і "Відродження". Вітер знову "смугастий", жодна яхта явної переваги не має. Аж раптом "Принцеса" примудряється під берегом знайти свій вітер і на очах отетерілої регати йде вперед. Всі стоять, а вона пішла. Потрясаюче! Неймовірно! Через деякий час попереду ледь силует мріє. У нас просто руки опустилися від такої несправедливості фортуни. Слабкий вітер - це ж наш, а тут... Напечені сонцем, уже добряче натомлені, хлопці майже автоматично міняють вітрила: спінакер на генакер, знову поворот вітру, знову заміна. Черговий порив різко перекидає гік і Артему прямо по голові - той навіть не здригнувся, емоції всі вичерпалися, працюємо "на жилах", наче зомбі якісь. Ще 5 км пройшли. І раптом... Артем перший помітив стійку "рябизну" зліва: "Пішли туди!" Спінакер ожив, уже стоїть стабільно. Ми набираємо швидкість, за нами пішла "Амазонка" (вони теж вчасно помітили рятівний бризок), ось рушила з місця "Фієста", далі й увесь флот. І наче кінострічка у зворотньому напрямку, почав розкручуватись завершальний етап цієї на рідкість драматичної гонки. Регата дружно йде вперед, а "Принцеса"... на місці! Ось уже її видно без бінокля, ось уже й людей у кокпіті можна перелічити. А вона стоїть, непорушно, наче пам'ятник! Уявляю розпач екіпажу (перемога ж була ось, у жмені!) і, як гонщик, щиро співчуваю. Між нами й "Принцесою" було якихось 200 метрів, коли (нарешті!) і її спінакер наповнився вітром. Але фініш - ось він, рукою подати, і з таким розривом ми й фінішуємо. Ми програли в часі всього 6 хвилин і після перерахунків по балу виявилося: "Принцесі" для перемоги цього часу надто мало. "Ваше благородие, госпожа Удача. Для кого ты добрая, для кого - иначе..." Хоча, все-таки, головне - боротись до кінця, через "не можу".

...Херсон. Пришвартувалися бiля Графської Пристані. Поки ми туди-сюди, великий спецiалiст-органiзатор Льоша Лебедев з "Вiрного" вже "пробив" сауну для хлопцiв. Рвонули наввипередки.

П'ятниця, 21 липня. Йде нагородження за пройдені етапи. Для більшої святковості (й галасу) запросили "групу підтримки" - загін дiтлашнi 7-12 рокiв з мiського лiтнього табору. Молодь стоїть трохи осторонь, гуртуючись біля своїх вожатих. Мимо дефiлює "дядя Саша", горластий здоровань iз "Саксаганi". Одного зачепив, другого, дивись - уже вся група щiльно оточила бувалого в бувальцях дядька i розкривши роти слухає його байки. Що далi, то неймовiрнiшi. Далі дядя Саша веде всю вервечку до пришвартованих яхт, показує, розказує. Пiдходить до "Саксаганi": "Оце наша яхта, он капiтан, вiн був у Тихому та Iндiйському океанах..." (?!) Ого, цікаво, що ж далi буде? Тут дядя Саша пiдводить дiтей до "Вiдрождення" i так запросто: "А на цю яхту ви зараз сходите на екскурсiю. Богдане, організуй, дiти чекають!" У мене волосся дибки: 40 дiтей!!! I всi вже навколо мене. А добрий дядько розвернувся i з почуттям добре виконаного обов'язку пiшов у мiсто пити пиво.

Вiдступати нiкуди, органiзовуємо "екскурсiю": Артем страхує на парапетi, Антон на носi, Шурик - на входi в каюту. Цi щиглики стрибають на яхту, з кокпiту - в каюту, вилазять через форлюк i - на берег. I так, живим ланцюжком, перший, другий, десятий... Пiсля 30-го з люка вистромлюється Шурикова голова i з комiчним обуренням: "Так, де цей дядя Саша?! Зараз ми пiдемо на човен дядi Сашi!!!"

Я спостерiгаю увесь цей цирк збоку. Звiсно, iдея дядi Сашi менi вельми не сподобалася. Та коли я побачив сяючi личка малих екскурсантiв; коли почув вiд вожатої, що "в iнших загонах сьогоднi увечерi плакатимуть, бо цi ж їм усе розкажуть"; а ще дiзнався, що нашi гостi - з багатодiтних та малозабезпечених сiмей, ще раз подивувався мудростi й добротi дядька Олександра Барабанова. Йому одному спало на думку влаштувати цим дiтям, аж нiяк не переобтяженим соцiальними й матерiальними благами, хоч маленьке, та свято. Експромтом, несподiвано, легко й весело. Як i треба робити для дiтей, котрих дійсно любиш.

...22 липня, 6.10 ранку. Старт 5-ї гонки Рвач - Очакiв. Яхти, наче стрiли з лука, летять пiд спiнакерами вниз по лиману. Хiд максимальний, умови - кращих пошукати, особливо для "довгих" яхт. Отож вони i йдуть попереду. Таким "трамваєм" ми й приїхали на фiнiш, подолавши лиман усього за 4,5 години. Не часто таке буває.

...Стоїмо у вiйськовому порту Очакова, готуємося до морського етапу. За порадою "морських вовкiв" з "Вiрного" насмажили каструлю риби (в морi буде не до того). На раду капiтанiв запрошено командира прикордонного катера Очакiвського гарнiзону - вiн має проконсультувати щодо обстановки на переходi Очакiв-Севастополь. Та виявляється: у яхтсменiв i карти новiшi, зi свiжою корекцiєю, i супутникова навiгацiя майже у всiх, i координати та даннi бурових установок у морi ми знаємо точнiше, нiж вiн. I це армiя, що береже державнi кордони...

Для участi у морському етапi до нас приєдналися "Асоль" та "Наяда" з Миколаєва, "Ланжерон" з Одеси, "Посейдон" з Iллiчiвська та "Серафима" з... Кривого Рогу! Про цих "сухопутних" яхтсменiв слiд сказати бiльше. I шляху "водного" з Кривого Рогу немає, i проблем з перевозкою яхт на Днiпро хоч гатку гати, але все одно щороку мiнiмум одна яхта вiд цього мiста виходить на старт Кубка Днiпра. А нинi на дистанцiї аж троє - "Саксагань" i "Фламiнго" (чвертьтонники) та нова "Серафима" (10-метрова крейсерська яхта). От що значить - справжнi ентузiасти, яких не зупиняють нi труднощi, нi витрати, коли душа просить моря i гонок! Нехай деяким киянам стане соромно!..

Отож, 24 липня о 6.35 лунає стартовий сигнал етапу Очакiв-Севастополь. Лавіровка, вітер 5-7 м/с. Кiнбурнська коса так i манить до себе поближче, азартнi гонщики на "Принцесi" взяли занадто близько i сiли на мiлину. В нас осадка менша, прослизнули мiж "Принцесою" i косою - i якийсь час лiдируємо.

I знову ж таки спасибi (вже вкотре!) отаману Чорному: домовився з прикордонниками, щоб не обмежували дистанцiю. Можна прокладати курс хоч мористiше, хоч пiд берегом. Регата ставить спiнакери, яхти швидко ідуть добрим галфвiндом вздовж берега. Ми знаєм, що в свіжий вітер на хвилі наші суперники ідуть краще, отож вибираєм іншу тактику: беремо мористiше, курсом 165°, прямо на буровi, а звiдти плануємо увалитись - i на мис Тарханкут. Раптом вiтер зайде влiво - буде запас навiтреностi, щоб уникнути лавіровки. Наш маневр повторює "Зоря" i ми поволi вiддаляємось вiд флоту.

...Бовтає. На камбузi починають "дрейфувати" каструлi (бортики на плитцi я так i не зробив). Геп, хряп! На пайоли полетіла каструля зi смаженою рибою (так старалися!). Антон залазить головою пiд стiл лiквiдовувати "аварiю" i в цей момент йому на спину валиться чайник. Вираз Антонового обличчя описати не беруся, не знайду слiв.

О 17.00 проходимо мiж двома нафтовими буровими платформами. Одна з них обжита, друга, що ближче до берегу, вночi не свiтиться (нас попереджали про це). Точка мiж ними, звiдки до кожної на око зо двi милi, має координати 45°41,10'N 30°42,04'E (раптом комусь знадобиться). Увалюємся на курс 130°, йдемо хорошим ходом. Вітер, як ми і передбачали, заходить вліво, отож знову бейдевінд. Сутенiє. О 22.10 злiва вiдкрився вогонь маяка на мисі Тарханкут. Курс 125°, на Севастополь.

...Зранку вiтер посилився до 9 м/сек. Мiняємо геную на стаксель. I саме в цей момент ехолот показує якусь аномалiю: глибина з 55 м раптово стрибнула до 1,9 м! Що б то могло бути? Яхта практично без крену, швидкість мінімальна, отже помилка прилада виключена. Субмарина? Якийсь "чортiв палець"? Через 2-3 хв. глибина так же рiзко зросла до 54 м.

До Севастополя лишається 30 миль. Вітер уже 11 м/с, крутий бейдевінд. Злiва контргалсом на нас виходить Л-6 "Наяда", робить поворот, деякий час тримаємось поруч на паралельних курсах, потiм вона, як значно довша, виривається вперед.

...Перша ознака Севастополя - два гiдролiтаки. Згодом на рейдi виростають вiйськовi кораблi, вже видно i севастопольський равелiн при входi в бухту. На рейдi маневрують кiлька здоровецьких ракетних катерiв. Наш курс прямо перед носом одного з них. Iду, не повертаючи і дивлюсь на командирський мiсток. Ні, він спокійно стоїть, явно нас пропускає. Приємно. Щоб не залишитись у боргу, салютуємо прапором на ахтерштагу.

Прикордонники (позивний "Лебiдь-7") дають "добро" на вхiд i незабаром ми вже у гаванi. "Амазонцi" (вона була першою в нашому класi), "Вірному" і "Принцесі" поталанило менше: їх прихiд спiвпав з тренувальними стрiльбами i масовим переходом катерiв. Отож, довелося хлопцям пережидати цю катавасiю на рейдi.

О 13.20 швартуємося у 57-у яхт-клубi ВМФ Росiї. Тут уже стоять "старшi" яхти i майже всi нашi суперники по групi. Нда-а, значить пройшли ми паскудненько. Так i є - п'ятi.

Наступна гонка буде аж 1-го серпня, є час для "променаду" вздовж узбережжя. Отож, усі охочі ("Посейдон", "Ланжерон", "Argest", "Асоль", "Фрегат", "Наяда", і ми, звичайно) 26 липня вийшли на Балаклаву. Пройшли маяк Херсонес, почався накат з морського простору, хитавиця. Явно не схоже на приємну прогулянку. Та ось злiва вiдкрився мис Фiолент. Боже, яка це краса! Стрiмкi скелястi береги, вiд дикої величi яких просто перехоплює подих. Зелена хвиля з усього маху налiтає на камiння i вибухає-розсипається мiрiадами коштовних лелiток. Пробуємо зафотографувати це живе диво, знiмаємо на камеру. Не той ефект - це треба бачити і вiдчути.

"Тихесенький вечiр на землю спадає..," а ми ще не бачимо Балаклави, хоча знавцi попереджали, що заходити туди треба вдень (для непризвичаєного ока надто непомiтний вхiд у бухту). Але "морська взаємовиручка" дiє безвiдмовно: "Ланжерон" уже там i Натан Гонопольський, його капiтан, передає нам по радіостанції координати входу (44°29,6'N 33°35,6'E). А потiм, уже в темрявi, зустрiли "Наяду", що очiкувала нас, новачкiв у цих місцях, аби провести в бухту. Нехай вам щастить у всьому, капiтани!

Балаклава, Балаклава, червоний маячок злiва, бiлий - справа. Ідем в прохід між скелями прямо на зелені вогні вхідного створу. Прикордонник зверху потужним прожектором вихопив з пітьми якісь палі у воді зліва і нависаючу скелю справа. Крутий поворот вправо, створ оранжевих вогнiв веде далі у глиб, проходим бочки, що обмежовують фарватер і - ось вона, Балаклавська бухта. Зліва бiля стiнки пришвартований пiдводний човен (це ж бо їхня головна база на Чорному морi), а навпроти... набережна з кав'ярнями i обов'язковою дискотекою! У веселенький час ми живемо!

Швартуємося лагом до катера "Дайвер". З рубки виходить сонна дiвчина, по-хазяйськи насуплена: "Не топать тут!". Беремо пiд уявний козирьок: "Єсть!" "Капiтанша" кивнула схвально i зникла.

Зранку йдемо до вiйськових. Бiля входу у ВЧ видно отвiр тунелю. Там, у самiй горi, колись був завод пiдводних човнiв, i по цьому тунелю субмарини випливали в бухту. Нинi i завод, i його iнфраструктури мертвi.

Анатолiй Чорний (сам у минулому пiдводник) домовився з колегами про екскурсiю на субмарину i сам її провiв дуже цiкаво. Пiдводний човен - єдина така бойова одиниця нашого флоту, але за роком побудови та характеристиками годиться хiба що для стажировки майбутнiх пiдводникiв. Залазимо в самiсiньке нутро, у "мiцний" корпус (є ще "легкий", зовнiшнiй). Перше враження - гнiтюча напiвтемрява, тiснота i скрiзь труби, вентилi. То тут, то там щось заводиться, шипить, "дихає", все живе якимось своїм життям. Але як тут жити людинi?! Тiльки тепер зрозумiв, чому Сашка, сусiд, пiсля дембеля ще довго схоплювався вночi, кудись бiг, кричав. А його мама плакала на балконi. Та й iсторiя з "Курськом" ще така жива у пам'ятi, така болюча. Ось де служба справдi "и опасна, и трудна". Я б не змiг, зiзнаюся чесно, як на духу.

...Iдемо до руїн генуезької фортецi Чембало. Пустельно, дико. I красиво. Та рештки прадавньої культури спаплюженi написами типу "Тут був Вася". Ага. Пiтекантроп Вася, судячи з iнтелекту.

Ідем на гору все вище, вище... А вiтер свистить, потужним струменем пiдштовхує вгору, розкинь руки - i лети. З найвищої точки вражаючий вид на все узбережжя вiд мису Айя до Балаклави, з iншого боку видно Севастополь. А пiд ногами трапляються ракушки - колись Крим був пiд водою. Аж не вiриться.

Вниз до пляжу котимося "козлячими" стежками, Шурик ще й на "5-й точцi" проїхався, але відеокамеру героїчно втримав над головою. Пiсля спуску вигляд мали саме той: запилюченi, у драних кросiвках - бомжi бомжами. Зате при "мобiлках", камерi й фотоапаратах. Все це рядочком склали на каменi - i в море.

Наступного ранку - курс на Ласпi. Капiтан Гонопольський недарма радив пройти якомога ближче до мису Айя. I справдi захоплююче видовище: до скелi, що вертикально здiймається з води - 40 м, а глибина під нами - 30 м. I над головою скеля нависає. В бухтi Ласпi вода прозора, чиста, кожен камiнчик на днi видно. Але ж холоднюча! Ще настрiй псують прикордонники.

Взагалі, для нашої "річкової" психології місцеве засилля прикордонних умовностей виглядає просто дикістю і якось відчуваєш несвободу. Наче ти не громадянин своєї країни, а її найпiдступнiший ворог. Хочеш вийти з клубу - заздалегiдь зроби вiдмiтку, iдеш уздовж берега - зв'язуйся з "Лебедями", докладай, хто ти i куди йдеш. Намiряєшся зайти в бухту - спитай дозволу. Завтра рейд закритий для проходу яхт з однієї причини, післязавтра - з іншої. Коли б такий суворий режим справдi гарантував безпеку, ще куди не йшло. Ато ж буває зовсiм навпаки. От як трапилося з нами.

29 липня йдемо вже з Балаклави на Севастополь, як належиться, зв'язалися з "Лебедем-72", "доклали" йому про свої намiри. Сонечко, попутнiй вiтер - сама благодать. Купаємося "на шнурку" за яхтою. Пройшли мис Фiолент, прямуємо вздовж берега на Херсонес. Раптом на березi: "Ба-бах!" Ми - нуль уваги, маємо ж "добро" вiд прикордонникiв. Через хвилину: "Бах-бах-бах", i злiва по курсу метрiв за 300 сплески вiд снарядiв! Нiчого собi. Далi пiшли серiї залпiв, снаряди (очевидно, болванки) летять прямо над нами. Пару разiв щось вiдверто свиснуло над самiсiнькою щоглою. Хапаю рацiю: "Лебiдь-72, що тут за вiйна?" Вiдповiдь: "Зараз узнаю" (!!!) Пiсля паузи: "Е, яхта! А район Херсонес - Фiолент закритий, арт-стрiльби, туди не ходiть!" "Як "не ходiть", коли ми вже в епiцентрi!" "Як "в епiцентрi"? Вам що, не сказали про стрельби?" "Нi!" Пiсля паузи: "Ну, на вашу вiдповiдальнiсть..." Ще пауза: "Дiйдете до Херсонеса, зв'яжiться зi мною обов'язково". Я в тон йому: "Якщо вдасться дiйти - зв'яжемося!.." Ми привелись і полетіли під прикриття високого берега. Так яка ж усе-таки місія прикордонників на узбережжі?! Зате спробуй вийти без дозволу - одразу катер примчить.

30 липня, день ВМФ Росiї. Ми побачили достойне шоу - вiйськово-морський парад: прохiд кораблiв iз запуском ракет, постановкою димзавiс, висадкою моторизованого десанту, авiаномери, вертольотний пiлотаж, висадка i пiдйом "диверсантiв" вертольотами... Справдi захоплююче. А ввечерi був салют.

Цього ж дня вiдвiдали музей Херсонесу. I знову: стародавня iсторiя, по якiй топчуться ногами. Берег музею перетворився на пляж iз неминучими бутербродами, пивом, смiттєвими багаттями...

Наступного дня "освоювали" пiвденне узбережжя - Алупка, Воронцовський палац, канатна дорога, Ай-Петрi, Ластiв'яче гнiздо (мої хлопцi тут ще не були). Шкода, часу обмаль, нам би денькiв хоч 3-4.

...1 серпня, день ВМФ України. На рейдi баражирує флагман флоту "Гетьман Сагайдачний" iз Президентом на борту. А в нас - двi гонки тут таки, на виду у публiки. Вiтер пiд 10-12 м/сек, хвиля - отож змагання проходять динамiчно. Ми вирiшуємо, що свято - справа серйозна i пiднiмаємо до самiсiнького топа усi геть сигнальнi прапори. Частину швидкостi на лавiровцi втратили, зате вся публiка (i кореспонденти!) були нашi. А на гонках майже в усiх класах домiнували мiсцевi яхти: умови їм звичнi i яхти не забитi спорядженням, як нашi.

Урочисте нагородження переможцiв за останнi етапи i регату в цiлому. Грає вiйськовий оркестр, нас вiтає представник вищого морського командування. Турботами органiзаторiв (i найперше того ж таки отамана Чорного) призери кожного етапу одержали пам'ятнi медалi й грамоти. За перемогу по сумi гонок - кубки. Гостиннi господарi тут же влаштовують для капiтанiв "блiц-брифiнг" iз чаркою та фруктами. Лунають тости за яхтинг, за море, за iнтернацiоналiзм справжнiх спортсменiв (клуб росiйський, але - яка в бiса рiзниця?)

Взагалi вiд стоянки у 57-у яхт-клубi ВМФ Росiї залишилися найтеплiшi спогади. Нам завжди були забезпеченi вода й електроенергiя, нас вчасно iнформували про закриття-вiдкриття рейду i штормовi попередження. Вахтовий офiцер сам пiднiмався на борт залагоджувати всiлякi формальностi. Все як належиться у серйозному яхт-клубi. Але одна людина таки плюхнула ложку дьогтю в бочку меду. В день свята росiйського флоту стоїмо, розкрiпившись на швартовах вiд крутої хвилi, бiля причалу. Раптом пiдлiтає крилатий катер "411" i з усього маху всаджується в щiлину мiж нами та пiрсом. На нашому бортi - темнi смуги, а гостре крило от-от пропоре борт біля ватерлінії. Я просто шокований: "Що ж ти робиш?!" У вiдповiдь - зла тирада, що от, мовляв, сiли ми тут на шию господарям, а це його мiсце, нічого було тут ставати. I матросу: "Обрезай им концы, нечего церемониться!" Всю цю дикiсть видав сам командир катера Iван Гайворонський. Ну й ну! За свою 10-рiчну капiтанську практику вперше стикаюсь iз таким. I хоча потiм місцеві старійшини, зокрема директор клуба i капiтан яхти "Орiон", всiляко намагалися розрядити ситуацiю ("Это просто нервы, бывает"), неприємний осад залишився. Яхтсмени, обминайте катер Гайворонського десятою дорогою (а ще кажуть, вiн i сам яхтсмен??? Не вірю!).

...2 серпня проводжаємо "Серафиму" та "Вiрного" на Стамбул. В останнiй момент хапаюсь за голову: "Володю! Я ж тобi забув карабiн дати! Пiдiйди до понтона!" Бравий капітан "Серафіми": "Нє-а. Погана прикмета. Як небудь потiм!" Щасти йому!

"Вірний". До чого ж влучно названа яхта - вона й справдi вiрна своєму призначенню. Щороку - на Стамбул, а ще була у Грецiї, в Iталiї. На борту просоленi, обвітрені всiма вiтрами професіонали - Едуард Дехтяренко, Володимир Микитась, Леонiд Курлинко (цього року з ними також Григорій Каган та Ігор Павлов). I тiльки серйозна сiмейна подiя змусила незмінного капiтана Бориса Гетмана цього року вiдмовитись вiд походу. Щиро їм заздрю i плекаю надiю, що наступного року "Вiдродження" знову буде в Босфорi борт-у-борт з "Вiрним", як у 1998-у.

...Виходим з яхт-клубу. Курс - на Очаків, ідем додому. Крута зустрічна хвиля, вітер 13-15, поривами до 18 м/с. Лавіровка... Яхта літає між хвилями, екіпаж не надто бадьорий і їсти щось не хочеться...

...Уже 3-є серпня. Безкінечна лавіровка. Обійшли мис Тарханкут, знову хвиля виросла, горне в ніс. Ідем до Тендрівськоі коси...

...П'ятниця, 4 серпня. Нарешті вітер і хвиля поволі заспокоїлись, та тепер інша напасть - штиль. "Нет в мире совершенства!"

Лише під вечір пішов стійкий галфвінд і ми під генакером підходим до Очакова. Як же лагідно проводжає нас море! Аж не віриться що вчора тут свистіло і кидало...

Вiтрила, гонки, друзi, гiркота невдач, шампанське перемог... Яке прiсне i нецiкаве життя без цього всього. I як здорово, що не перевелись iще ентузiасти, котрi щороку беруть на себе всю марудну роботу - вибивають, утрясають, домовляються, аби чергова регата понесла прапори своїх клубiв до Чорного моря, повторюючи шлях прадiдiв-козакiв. Спасибi їм щире! За хвилини адреналiну в кровi, за можливiсть (хоча б раз на рiк!) зустрiтися з колегами-однодумцями великих i малих яхт-клубiв. Велика дяка незмiнному суддi регат Олегу Щекотiхiну та дiвчатам-секретарям Юлi й Сашi (їм мої щирі вітання з першим у їх житті походом у Стамбул в складі екіпажу "Вірного"!). Вiват усiм яхтсменам, котрi знаходять i час, i сили, й кошти, аби вирватися з "суєты городов" пiд вiтрила чергової регати. I ми нашим екiпажем знову випробували себе, виграли, що вдалося, i взагалi пройшли так, що спогади залишаться лише чудовi.

Все, вiдпустка вичерпана "до денця". Ми прощаємося з морем, море проводжає нас. Iдемо додому. У Херсонi ми з Антоном пересядемо на поїзд до Києва. Шурик з Артемом i молодiжною днiпропетровською командою, прихопивши по дорозi яхту "Старий лоцман" (тепер вона буде базуватись у нашому клубі) пiдуть нагору. Не поспiшаючи, в задоволення. Але це вже iнша iсторiя...

Богдан Парфенюк, яхтовий капітан.
Літературний виклад Валентини Парфенюк.

Фоторепортаж про цей похід дивіться тут.